Nulla vehicula fermentum nulla, a lobortis nisl vestibulum vel. Phasellus eget velit at.
Call us:
1-800-123-4567
Send an email:
monica.wayne@example.com
Людина, яка недоотримала від батьків любові, завжди намагатиметься вичавити її з оточуючих.
Витиснути не зможе – адже ту любов, якої вона прагне, тобто безумовну та беззастережну, можна отримати
Моя стрічка сповнена марафонів вдячності – люди беруть на себе зобов’язання на протязі якогось часу практикувати вдячність іншим людям, які щось внесли в їхнє життя, якось його змінили тощо. Як на мене – супер-практика. Буддисти вважають навіть, що вдячність – здатність розпізнавати благо і відчувати подяку за отримане – один із найважливіших шляхів, що ведуть до щастя. Такий «вдячний» фокус дуже «заточує» на тому, щоб бачити хороше, і жити у відповідному – вдячному – стані.
Повернення себе має жахливий побічний ефект – страшну непереносимість усіляких ігрищ, маніпуляцій, знецінення, прихованої агресії та ін. стратегій, що часто зустрічаються в людському повсякденному спілкуванні. Ти їх потім практично відчуваєш шкірою, розпізнаєш ще на підльоті, впізнаєш прямо з перших нот.
Не знаю як у кого, а у мене вся стрічка фб забита закликами якось себе покращити – стати більш ефективним(ою), успішним(ою), красивим(ою), і завдяки цьому – більш щасливим(ою). Ця ідея виглядає дуже логічною: моє життя не таке, яке б я хотів(ла) – зі мною щось не так – я знаходжу що, працюю над цим – і опа! ось воно щастя!
Ви вмієте собі співчувати? Не жаліти, ні. Не «яка я бідна, яка нещасна…», «ну чому, за що все це саме мені?» тощо. А саме співчувати самому (ій) собі – тримаючи у фокусі уваги власні переживання, не відокремлюючись внутрішньо від себе ж, який (яка) страждає, відчувати до себе теплу любов, що підтримує.
Усі психологи кажуть: треба любити себе, треба цінувати себе, потрібно про себе дбати. І я так говорю. Я ж психолог! І начебто все в мене з цим добре. Коли все гаразд, так точно. Але якщо трапиться мені захворіти…
У 1960-х роках Уолтером Мішелом зі Стенфордського університету був проведений експеримент, який згодом став знаменитим, де дітям 4-6 років пропонували зефір і ставили перед вибором: з’їсти його прямо зараз або почекати 15 хвилин і отримати вдвічі більше. Діти залежно від віку та обстановки поводилися по-різному, але приблизно третина вибирала «два потім»,
Стрічка ФБ напередодні Нового року заповнена «Підсумками року». Як на мене, цей мейнстрім «написано ____ статей, завершено ___ проектів, відвідано ___країн» — не дуже здорова практика. Доволі далека від поваги до себе, від прийняття себе та відчуття себе гідною людиною.
Найчастіше говорячи про насильство в сім’ї, люди мають на увазі існування нездорових взаємин у сім’ї, в яких один з її членів здійснює насильство стосовно до іншого / інших. Але є ще один вид сімейного насильства. Часто «невидимий» для оточуючих. Та й для самих жертв також. Насильство стосовно самих себе.
Ви помічали, що багато ваших зусиль усвідомлюються іншими людьми, тільки коли ви їх перестаєте робити? Ну, наприклад, коли ви захворіли чи банально забули щось зробити? І начальник на роботі, і кохана людина, і діти помічають щось, що ви робите день за днем давним-давно тільки тоді, коли ви це раптом чомусь не зробили?