Nulla vehicula fermentum nulla, a lobortis nisl vestibulum vel. Phasellus eget velit at.
Call us:
1-800-123-4567
Send an email:
monica.wayne@example.com
Будь-яка наша вразливість може стати нашою суперсилою.
В принципі мене можна назвати тривожною людиною. І тут, за великим рахунком, неважливо, чому так вийшло. Чи індивідуальні особливості нервової системи, чи життєвий досвід… яка різниця? Факт залишається фактом: «Я довіряю Всесвіту і розслабляюся … Він мене любить … Будь що буде … Оммммм …» – точно не про мене.
Читаю зараз І. Ялома «Вдивляючись у сонце». Прекрасна книга. Втім, як і всі інші книги Ялома.
Ця присвячена роботі зі страхом смерті – страхом перед феноменом, який нікому з нас не оминути, і тому боятися його, тією чи іншою мірою, властиво кожному.
Ви вірите у призначення, долю, зумовленість, у «видно, на роді написано»?
Я ні.
Я не вірю, що, народившись, ми вже до чогось
Для того, щоб бути щасливим, необхідно зрозуміти, хто ти, чого ти хочеш і чим саме для тебе є щастя. Це певна опорна точка, орієнтація на яку може зробити досягнення життєвих цілей реальним. Адже тільки тоді ми можемо конструювати своє життя саме так, як хочемо.
Про це говорять багато психологів. І я так теж говорю. Але є тут певна небезпека.
Скрізь і всюди зараз активно просувається ідея, що ми можемо зробити зі своїм життям все, що завгодно. Що ми є Творцями своєї реальності. Що Всесвіт рясний. І якщо нам у житті все-таки чогось не вистачає, значить, ми неправильно формулювали свої бажання та цілі, недостатньо вірили в їхнє здійснення, погано чи не в тому напрямку працювали над ними тощо. Коротше, самі винні. «Думай позитивно – і все буде!».
Наративна психологія виникла у 1970-х – 1980-х роках і є досить новим не лише в Україні, а й у світі видом психологічної практики. У нас набагато частіше зустрічаються психологи, які працюють у гештальт-підході, когнітивно-поведінковому напрямку, психоаналізі, арт-терапії тощо. У чому ж основні відмінності наративної психології?
Ось начебто вирішив (ла) щось робити – худнути, почати книгу, більше уваги приділяти сім’ї / собі / роботі і т.д. – і не робиш. Чому? Лінь? Чи щось міняти страшно? Не завжди. Буває, що ми знеструмлюємо власні устремління тим, як ми про них думаємо.
Одна з базових ідей наративної психології звучить так: «ЛЮДИ – ЦЕ НЕ ПРОБЛЕМИ. ПРОБЛЕМИ – ЦЕ ПРОБЛЕМИ». Про що це?