01.05.2019 · Olga Kliapets ·
Складно любити себе, хворіючи? Полюби у собі іншого!
Усі психологи кажуть: треба любити себе, треба цінувати себе, потрібно про себе дбати. І я так говорю. Я ж психолог! І начебто все в мене з цим добре. Коли все гаразд, так точно. Але якщо трапиться мені захворіти…
Коли діти хворіють, все зрозуміло: постільний режим, мінімум навантажень, дієта тощо. Перш ніж дати своїм дітям будь-які нові ліки, збираю максимум інформації, консультуюся з фахівцями, і тільки після збору та аналізу стосу інформації, приймаю рішення, вибираючи «найм’якіші» препарати, з мінімальними побічними ефектами. Таке лікування найчастіше набагато триваліше, дороге, але здоров’я дітей важливіше, і краще повозитися, ніж потім «вигрібати» іншими органами. А з собою як? Беру «ядерні» ліки, щоб якнайшвидше «в стрій», лежати довше дня неможливо: адже всі функції, на мене покладені, «зависають», справи не вирішуються, і це просто катастрофа! Виходить, своє здоров’я не таке важливе? А може взагалі неважливе? Треба із цим щось робити. Але сказати легко, а зробити дуже складно((
Щоразу переживала п’єсу «Я хвора» у 3 актах:
Акт 1. Мені погано і я лягаю. Приймаю «хороші» ліки. Години дві лежу комфортно, без будь-яких внутрішніх докорів (точніше сказати, загризань). Коротше, хворію як людина.
Акт 2. Виникають думки «я ж маю зробити те…», «я планувала зробити це…», «необхідно поїхати туди», «потрібно поїхати сюди»… – купа, величезна маса всяких ПОВИННА і ПОТРІБНО більше не дозволяє лежати спокійно. Зсередини просто розриває почуття провини: і з дітьми книжку не почитала, а я ж обіцяла; і суп не зварила, і тепер це робить мама; і в магазин не сходила, доведеться йти чоловікові; і кішці їжу не приготувала, нещасна животина голодує… І все через мене! Це ж треба було так «вчасно» захворіти! Виникає спокуса взяти «погану», але швидкодіючу таблетку, встати і швидко переробити все, що потрібно.
Акт 3. Згадую: я ж психолог! Людям говорю про необхідність любити себе, а сама! Нова серія «винних» думок. Кажу собі жорстко: ти маєш полюбити себе і про себе подбати. ПОВИННА! І ось лежу, працюю над собою, намагаюся полюбити себе і все-таки змогти похворіти по-людськи. Не виходить…
Закінчується ця драма або таблеткою-жестю, або продовженням внутрішніх страждань … Не хвороба, а якесь знущання!
Довгий час це завдання було для мене нерозв’язним. І ось, в останню свою болячку вигадала таку штуку. Запитала себе: чому мені не вдається полюбити себе настільки, щоб дати собі час спокійно одужати, і не мучитися при цьому? Може, тому, що дію знову через ПОВИННА? Знов тягну себе, як Мюнхгаузен, за волосся? Якщо це так, то, знявши модальність повинності, проблема, можливо, вирішиться. Як її зняти? Вирішила спробувати ставитись до себе (і до свого тіла в тому числі) як до друга. Не просто якогось аморфного «друга», а цілком конкретного. Уявила цілком реальну людину, мою подругу, і запитала себе: якби вона зараз сказала, що їй треба терміново їхати у справах, ось у цьому стані, що б я їй сказала? Я б сказала: «Ти що, зовсім збожеволіла?! Тобі полегшало, кажеш?! А як годину тому було, пам’ятаєш? Ану, лежати! І без розмов мені! Прямо, помруть там усі без тебе! І шкарпетки теплі одягни!». І ось коли я це їй (тобто собі) сказала – відлягло. Замовкли всі мої голоси винні, припинився весь внутрішній балаган, і вже нікому я нічого не винна – ні іншим, ні собі. Ось одужаю – тоді все зроблю. Зніму шкарпетки – і зроблю. І це буде своєчасно.
З задоволенням похвалюся: я спокійно вилежала весь час. Правда-правда, зовсім спокійно: і всередині, і ззовні!
Бажаю Вам міцного здоров’я! Але якщо раптом занедужаєте – бажаю Вам хворіти спокійно, хворіти так, як Ви своєму кращому другові бажаєте:)
Дізнатися, з якими питаннями я працюю, можна тут.
Теги: берегти себе, друг самому собі, любити себе, любов до себе, приймати себе, прийняття себе, турбота про себе Рубрики: Про життя
