18.08.2020 · Olga Kliapets ·
Стань краще
Не знаю як у кого, а у мене вся стрічка фб забита закликами якось себе покращити – стати більш ефективним(ою), успішним(ою), красивим(ою), і завдяки цьому – більш щасливим(ою). Ця ідея виглядає дуже логічною: моє життя не таке, яке б я хотів(ла) – зі мною щось не так – я знаходжу що, працюю над цим – і опа! ось воно щастя!
Якщо в результаті щастя не трапилося, повторюємо ланцюжок: знаходимо, що зі мною не так, і працюємо над новою метою. Так знаходимо, виправляємо, освоюємо, тренуємо, розвиваємо, і зрештою досягаємо потрібної мети – щастя.
Так, здОрово прагнути розвиватися. Намагатися стати краще. Щоб зрештою зробити те, що раніше здавалося неможливим. ЗдОрово, але не завжди здорОво. Чомусь, коли ми думаємо, наприклад, про музику, ми розуміємо, що не кожен може стати Моцартом. Навіть репетируючи стільки ж, скільки і він. А ось думаючи про менш визначні речі, не розуміємо.
«Та всі нормальні люди у моєму віці….», «А ось однокласник Федя вже…»…
Немає «нормальних» людей. Усі ми різні. І при цьому всі нормальні. Не у всіх «підвішений язик», не всі легко оперують цифрами, не всі можуть «креативити» по 10 годин на добу, вирішувати одночасно кілька завдань тощо. З різних причин. Тут і вроджені здібності, і особливості нервової системи, і життєвий досвід, і підтримка оточення. Так, щось можна розвинути. До певної межі. Чогось досягти. А щось ні. І чи треба?
Це дуже важливе питання: Вам конкретно це треба? Може, Ваше щастя воно взагалі інше, і дуже відрізняється від варіанту, що нав’язується ззовні, і судомно притягується Вами? Що особисто для Вас є важливим та значущим? Що вам цікаво? Що вам подобається? Що ви хочете? Чи цінуєте Ви Ваші таланти та Ваші здібності? Чи хвалите себе за те, чим уже володієте, що вже вмієте, що робите на «відмінно»? Ми так звикли знецінювати себе, свої таланти та успіхи, так звикли дивитися на всі боки, а не всередину, що бігти як ослик за морквою за незрозуміло ким намальованими ідеалами, стає нашим стилем життя. Бігом по замкнутому колу.
Щастя – штука негарантована. Та й не стабільна до того ж. Неможливо прожити життя і не здерти коліна. Буває дуже нудно. І це також нормально. І якщо ми не вміємо давати собі дозвіл на невдачі, на «постраждати», то й порадіти всіляким радощам – і великим, і маленьким – ми не зуміємо собі дозволити. А тоді щастя в принципі неможливе. Життя живуть, його конструюють, створюють – день за днем, крок за кроком, сторінка за сторінкою. Постійно вибираючи, верифікуючи на відповідність власній бажаній історії свого життя. Якщо я зроблю так, прийму ось таке рішення, це буде про історію, якій я віддаю перевагу, чи ні?
Дуже складно так скрупульозно вибудовувати свою повсякденність і постійно вибирати, приймаючи на себе наслідки свого вибору. Але тільки так можна почати цінувати себе, перестати бути жертвою обставин, перестати «ставати краще, щоб…», і просто бути щасливим.
Дізнатися, з якими питаннями я працюю, можна тут.
Теги: досягнути мети, любити себе, любов до себе, мотивація, невдаха, невдача, невпевненість у собі, низька самооцінка, особистісний розвиток, почуття провини, приймати себе, прийняття себе, психолог, психологія життя, психотерапія, розвиток, самооцінка, самоприйняття, саморозвиток, сором, успіх, успішність, цілеспрямованість, якість життя Рубрики: Про життя
