12.05.2018 · Olga Kliapets ·
Ваша проблема не дуже-то і ваша…
Одна з базових ідей наративної психології звучить так: «ЛЮДИ – ЦЕ НЕ ПРОБЛЕМИ. ПРОБЛЕМИ – ЦЕ ПРОБЛЕМИ». Про що це?
Наративні терапевти стверджують, що на життя людей та відносини між ними значущим чином впливають знання та історії, які були створені спільнотами людей.
Адже всі ми родом з дитинства. І саме тоді, в ранньому дитинстві і починаємо присвоювати існуючі навколо нас історії (наративи). Спочатку ми робимо це тільки в сім’ї: через маму та тата, стосунки між ними, їхні стосунки з нами. Потім в більш широких соціальних структурах (дитсадки, школи, оточуючі люди). Ми вбираємо все як губки і дізнаємося «що таке добре і що таке погано» у різноманітних ситуаціях, контекстах та з різними людьми. Ми беремо собі це знання. Воно стає нашим. І СТАЄ НАМИ.
Звичайно, ми не просто тупо копіюємо все, що нас оточує: велике значення мають і власні психологічні особливості, що визначають наші індивідуальні психологічні «лінзи». Які разом із «лінзами» соціальними становлять ту ОСОБИСТУ «ОПТИКУ», через яку ми бачимо світ. І від якої залежить, яким саме чином ми інтерпретуємо все, що з нами відбувається.
Саме ця особиста оптика визначає, які події ми вплетемо в нашу життєву історію, а які не помітимо. Які події оцінимо як позитивні і пишатимемося ними, а які як негативні і будемо їх приховувати. Або сумувати з їх приводу … Ні, ми не брешемо. Просто кожну ситуацію можна побачити та описати по-різному. ВСЕ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ОПТИКИ.
Протягом життя ми конструюємо багато різних наративів про себе: про те, хто ми є насправді, про те, які маємо здібності та досягнення, про удачі та поразки, про стосунки з іншими людьми та з самими собою, про різні вчинки, заповітні бажання, плани на майбутнє. І про ПРОБЛЕМИ.
Ті з них, що стануть домінуючими, визначатимуть інтерпретацію наступних подій. Так минуле визначає майбутнє, стаючи ніби «формочками», через які надалі «продавлюється» все життя. І, зрозуміло, «формочка» проблеми невблаганно породжуватиме життя, що повторює її конфігурацію.
Візьмемо, наприклад, людину, хай це буде чоловік, назвемо його Олексій, який приходить до психолога з проблемою — домінуючою історією «я – надмірно довірливий, і мене може обдурити кожний». Ця історія виникла не «з бухти барахти»: вона склалася з численних епізодів його минулого, де він поводився, відчував і думав відповідно до опису поведінки такої людини, розповсюдженого в суспільстві і прийнятого ним самим.
Можливо, він віддавав свої кишенькові гроші жебракам, які на його очах купували на них не їжу, а цигарки. Може, давав списувати друзям у школі, але не отримував обіцяної ними винагороди. Або багато разів вірив у порожні батьківські обіцянки зводити його у цирк… Кожний такий вчинок чи подія все більше зміцнювала його особисту історію про те, що він дурний і надмірно довірливий.
З часом події, що не збігаються з цією історією, або навіть суперечать їй – наприклад, коли Олексій вчасно розпізнав якийсь злий розіграш однокласників і не купився на нього, або таки добився від батьків походу в цирк — починають розглядатися ним як несуттєві, випадкові чи взагалі ігноруватися. Олексій впевнений, що з ним щось не так, що в ньому є щось, що є проблемою – зайва довірливість, що межує з дурістю. Він дійсно вірить, що його обдурити легко і у своєму житті знаходить лише події, що підтверджують це.
Історії ніколи не створюються у вакуумі, поза контекстами навколишнього світу. З цих контекстів – сім’ї, друзів, колег, книг, ЗМІ тощо – людина дізнається, який сенс слід приписати тій чи іншій події, а також наскільки ця подія схвалюється та приймається іншими людьми.
І особистий наратив Олексія «я надмірно довірливий, і мене може обдурити кожний», пов’язаний з існуючими в нашій культурі історіями «Бути розумним означає бути критичним», «Бути надмірно довірливим – безглуздо», «Бути розумним краще, ніж бути дурним». Він пов’язаний і з сімейною історією «Льошенька наш такий беззахисний, так людям вірить, важко йому в житті буде…». І з професійною історією «Без лоха і життя колег погане. Так, Льоха?» і т.п.
Ці історії живлять одна одну, все більше і більше зміцнюючи віру Олексія в те, що проблема – в ньому, що він поганий, і що це ніяк не змінити … такий вже вродився …
Що ж можна Олексію – і нам усім – з усім цим робити? Висновок напрошується сам собою – необхідно ЗМІНИТИ ОПТИКУ. Якщо домінуюча історія псує нам життя, потрібно відокремити себе від неї, винести проблему «за дужки», вивчити її витоки і ідеї, що її живлять, помітити унікальні епізоди, які «не вписуються» в історію проблеми, і почати конструювати іншу історію. Історію, яка не тільки вільна від впливу проблеми, а й відповідає нашим бажанням та тому, чому ми віддаємо перевагу.
Це не про порожню і повну склянку. Це про уважне вивчення його вмісту.
Не завжди просто самостійно змінити оптику. Іноді на це можуть піти роки чи навіть десятиліття. Може й не вийде зовсім. Але якщо ви хочете жити щасливим життям — воно того варте. Тому що в результаті у вашій склянці буде саме ТЕ, ЩО ВИ ХОЧЕТЕ.
Успіхів! І психолог вам на допомогу))
Дізнатися, з якими питаннями я працюю, можна тут.
Теги: автор свого життя, вирішити складності, внутрішні зміни, змінити життя, історія життя, конструювання життя, наративна психологія, наративні психологи, психологічна проблема Рубрики: Про життя
