10.01.2019 · Olga Kliapets ·

Про «правильні» запитання до себе

Ось начебто вирішив (ла) щось робити – худнути, почати книгу, більше уваги приділяти сім’ї / собі / роботі і т.д. – і не робиш. Чому? Лінь? Чи щось міняти страшно? Не завжди. Буває, що ми знеструмлюємо власні устремління тим, як ми про них думаємо.

Взагалі, думати – це добре, дуже у житті допомагає. Але іноді ми за допомогою своїх роздумів лише стверджуємо себе у неможливості бажаних змін і таким чином накриваємо їх «мідним тазом», позбавляючи себе найменшого шансу втілити їх у життя. Непомітно для самих себе.

Одним із варіантів початку такого міркування, що закриває можливість змін,  є питання «як?», поставлене собі після прийняття будь-якого рішення. Що ж у ньому може бути такого шкідливого? Начебто нормальне питання, покликане розібратися в шляхах досягнення бажаного. Але чомусь у відповідь на нього замість розбудови шляхів реалізації задуманого голова може робити щось зовсім інше: підтягувати причини це не робити та актуалізувати численні аргументи триматися за минулий status quo. «Як же я буду без булочок – стільки стресів у житті!», «Щоб ходити в спортзал, потрібно систематично виділяти час, а в мене діти/робота/втомлююся дуже і т.і.» «Коли цю книгу писати? – адже ніхто мої колишні обов’язки на себе не візьме … » У будь-якому випадку, відповіддю на запитання «як?» буде «ніяк», сумне зітхання і повернення до колишнього варіанту життєустрою.

Можливо ще, що в момент «міднотазового» внутрішнього діалогу перед очима «спливуть» образи друзів та знайомих, які з тією ж кількістю дітей, стресів та роботи, якось примудряються все ж таки щось робити. Але питання «як?» і тут прийде «на допомогу» – «Так у неї/його грошей більше, машина є/краще, обов’язків менше! От якби й у мене було так, то тоді, звичайно!» Мідний таз лежить щільно і не зрушується. Бажані зміни здаються недосяжними, а ми самі уявляємо собі нещасними жертвами обставин та умов нашого непростого життя.

А нумо привнесемо трошки present perfect у свої роздуми і спробуємо замінити «як?» на «як це зробити?». Сенс начебто той самий – йдеться про розбудову умов реалізації наміру. Але при цьому, погодьтеся, відразу відчувається, що я зібрався(лася) діяти рішуче. Та й, крім того, можна відчути, чи дійсно я хочу те, що задумав(ла). Може, я в зал зібрався(лася), тільки побачивши якусь модель в Інстаграмі, і бажання моє миттєве і несерйозне, а насправді мене все в собі влаштовує. Ну, а якщо вже справді намір мій твердий, завдяки питанню «як це зробити?» мозок змушений будувати варіанти досягнення бажаного. Безумовно, з урахуванням усіх обставин та умов. Але розглядаючи ці умови, він буде «заточений» на те, як їх обійти і таки досягти мети, а не сховатися за ними, підтягуючи причини, що виправдовують бездіяльність.

До речі, корисно було б і закріпити досягнутий ефект – спитати себе «як це можна було б зробити ще?» та подумати над альтернативними варіантами реалізації бажаного. І тоді може відкритись цілий спектр можливостей. Виявляється, можна і так, і так, і так. Як мені подобається більше? Що мені більше підходить? З огляду на всі мої обставини?

Та й діяти. Просто робити. Крок за кроком, сторінка за сторінкою, вчинок за вчинком.

Щоправда, це не зовсім-то й просто. Доведеться весь час уважно вивчати, чого ж я хочу, що для мене насправді важливо. А потім ретельно вибудовувати своє повсякденне життя відповідно до знань, що відкрилися. Але лише так можна перестати бути жертвою обставин.

Дізнатися, з якими питаннями я працюю, можна тут.

Теги: автор життя, автор свого життя, життєвий шлях, лінь, мислення, страх нового, успіх, цілі, як Рубрики: Про життя