Nulla vehicula fermentum nulla, a lobortis nisl vestibulum vel. Phasellus eget velit at.
Call us:
1-800-123-4567
Send an email:
monica.wayne@example.com
Судячи з форумів, дитяча істерика – страшний сон для будь-кого з батьків. Це й не дивно. Коли улюблене чадо волає, тупотить ногами, розмахує руками, кидається на підлогу тощо, більшість мам і тат губляться, не знають що робити, переживають жахливий сором, якщо раптом це трапилося на людях, зриваються на дитину, а потім нещадно себе за це гризуть…
Що ж потрібно знати батькам про дитячі істерики?
Знаєте, чому так складно навчитися вибудовувати свої кордони? Тому що головною причиною порушених кордонів є страх самотності. Якщо людині здається, що лише ціною відмови від себе – від своїх бажань, потреб, точок зору, переконань тощо – вона може мати близькі стосунки з іншою людиною, то вона постійно перебуває в ситуації вибору між «близькістю, але без Я» і «Я, але без близькості».
У сім’ї задовольняються наші основні психологічні потреби – у коханні та прийнятті. Однак це не єдиний «бонус» сімейного життя. Близькі взаємини дозволяють нам бути набагато «могутнішими» і вирішувати завдання, які не під силу одинакам.
Як оточуючі з кількох фактів про нас, начебто навіть правдивих, створюють грандіозні історії, які не мають нічого спільного з реальністю? Чому сусіди / знайомі / родичі часто знають про нас («абсолютно точно»!) те, чого немає і близько? Коротше, як з’являються чутки?
Часто люди не звертаються за допомогою до психолога, бо бояться змін, які можуть статися внаслідок роботи над собою. Ще навіть не особливо розуміючи, що і як саме може змінитися, вони віддають перевагу стабільності і вибирають збереження знайомого та звичного status quo. Не тільки через горезвісний страх вийти із зони комфорту, а й через не цілком усвідомлену тривогу, що в результаті змін, можливо, «відвалиться» щось важливе, цінне, потрібне – підуть якісь люди, втратять сенс якісь цілі, зникнуть якісь цінності.
Якщо Ваша дитина щільно «залипла» в Цифрі, це ще не привід «складати руки». Що робити? Читайте далі!
Він: Я тебе кохаю.
Вона: Що, прям як дорослі?
Він: Ні, по-справжньому.
Для мене розмови батьків про те, що часи не змінюються, що злочинці були завжди і завжди дітей викрадали, вбивали та ґвалтували, схожі на спробу скинути з себе відповідальність за безпеку своїх дітей.
Іноді я не хочу бути психологом. Наприклад, коли мені кажуть: «А чому Ви така сумна?» Або ще варіант – «А чого це Ви так нервуєте? Ви ж ніби психолог!». Начебто психологи ніколи не зляться, не кричать, не сумують, не плачуть. Не лаються з чоловіками/дружинами.
Ви знаєте, скільки людей не пробують нове лише через те, що вони бояться помилитись? Близько 70%. Якщо Ви – один з таких людей, то Вам буде цікаво дізнатися, що дуже багато відкриттів, які принесли величезну користь людству і чималі гроші своїм творцям, були зроблені помилково. Тобто, цілком випадково.