01.07.2019 · Olga Kliapets ·
Наші діти перебувають у небезпеці
Для мене розмови батьків про те, що часи не змінюються, що злочинці були завжди і завжди дітей викрадали, вбивали та ґвалтували, схожі на спробу скинути з себе відповідальність за безпеку своїх дітей.
На мою думку, українські реалії зараз дуже відрізняються від того, якими були в моєму дитинстві. Можна довго розмірковувати про причини – тут і недосконалість законів, покликаних захищати дітей, і недостатня в умовах актуальної криміногенної ситуації робота поліції, та зубожіння населення тощо, але факт залишається фактом – наші діти перебувають у небезпеці.
Вони пропадають і у великих містах, і у маленьких селищах та селах. Пропадають і на занедбаних будівлях, і дорогою до школи та на гуртки.
Я психолог і час від часу зустрічаюся із запитом мам «як мені стати менш тривожною, навчитися більше довіряти життю і перестати нарешті турбуватися про дитину, відпускаючи її на вулицю». Але я ще й мама, і щоразу в мене виникає запитання – а ви впевнені, що ваша тривожність надмірна і треба відпускати? Можливо, ця тривога адекватна ситуації? І ризики реально існують?
ЗМІ рясніють заголовками про вбитих та зґвалтованих дітей. Цих історій стало так багато, що відвернутися і зробити вигляд, ніби все це неправда, на мою думку, вже просто неможливо. У мене двоє дітей, і мені страшно. Я не довіряю їх сьогоднішній вулиці.
Слава Богу, у ЗМІ збільшується і кількість статей, що стосуються правил дитячої безпеки (кричати, бігти, не сідати в машину до незнайомців тощо). Архіважливо їх знати. Архіважливо вчити їм своїх дітей. Архіважливо відпрацьовувати на різних тренінгах разом із дітьми ці правила практично. Однозначно, у підготовлених дітей набагато більше шансів уникнути страшної долі.
Але при цьому потрібно усвідомлювати, що дорослий злочинець все одно завжди хитріший і сильніший за будь-яку дитину. Будь-яку.
Ми нічого не можемо зробити із соціально-економічними реаліями, в яких ростуть наші діти. Але дещо зробити все ж таки можемо. Спершу треба зрозуміти, що безпека наших дітей — це саме наша відповідальність. І ми повинні її нести, незважаючи на те, що це не завжди зручно. А не просто заглушати тривогу, вправляючись у довірі до життя. «Авось» — це не про довіру. Єдиний спосіб уберегти наших дітей – оберігати їх.
Знаю на власному приклады, як неймовірно складно організовувати своє життя так, щоб супроводжувати своїх дітей, особисто забезпечуючи їм безпеку. Є робота, є маса важливих справ, є, зрештою, якесь окреме від дітей особисте життя. Не у всіх є бабусі та дідусі, готові брати цей супровід на себе. Не всі можуть винайняти няньку. Але все це – не привід знімати з себе відповідальність і намагатися вдати, що небезпеки немає.
У Японії безпека дітей – питання не лише особистої відповідальності батьків, а й колективної відповідальності всіх дорослих громадян. Маршрути, якими школярі добираються до школи і назад, ретельно розробляються; для них вибираються найбільш безпечні та людні дороги; волонтери, батьки та вчителі чергують на них згідно із заздалегідь вибудованим графіком. І, найголовніше, кожен дорослий перехожий завжди готовий включитися в разі будь-якої підозрілої ситуації та допомогти. Тут батьки не супроводжують своїх дітей, але точно знають, що вони під наглядом. Діти самостійні, але це самостійність під контролем дорослих.
На жаль, і там трапляється страшне. Однак набагато рідше, ніж у нас.
Не знаю, чи зможе наше суспільство в найближчій перспективі створити колективний захист, подібний до японського. Начебто нічого складного – чужих дітей же не буває. І якщо кожен із нас буде готовий завжди – на вулиці та в транспорті, у торгових центрах та парках – допомогти чужій дитині, відставляючи убік усі свої «це не мої проблеми», «я сьогодні надто втомився/а», «у мене є термінові справи, хай хтось інший допоможе», «в неї є батьки, самі знали, що робили» тощо, разом ми зробимо вулиці безпечними і для власних дітей.
Я – психолог, і можу допомогти вам менше турбуватися. Але я ще й мати, і достеменно знаю, що окремо ми не зможемо захистити наших дітей.
Дізнатися, з якими питаннями я працюю, можна тут.
Теги: батьки і діти, безпека дітей, дитяча психологія, діти, психологія дітей, тривожність батьків, турбота про дітей Рубрики: Про дітей та батьків
