19.08.2019 · Olga Kliapets ·
Сім’я – це ще й колективна пам’ять
У сім’ї задовольняються наші основні психологічні потреби – у коханні та прийнятті. Однак це не єдиний «бонус» сімейного життя. Близькі взаємини дозволяють нам бути набагато «могутнішими» і вирішувати завдання, які не під силу одинакам.
Цей синергетичний ефект американський психолог Д.Вегнер пояснює формуванням членами сім’ї загальної сімейної пам’яті – «транзактної». Він стверджує, що ця транзактна пам’ять стає для кожного з членів сім’ї «зовнішнім носієм» інформації, до якої за необхідності можна звернутися в будь-який час. Адже ми не можемо запам’ятати все. І якщо щось, що для нас є важливим і потрібним, запам’ятовує інший, це дуже зручно. Кожен стає експертом у своїй вузькій, але життєво важливій для сім’ї, області. А решті залишається лише пам’ятати, хто і за зберігання якої інформації відповідає.
Розподіл сфер здійснюється найчастіше неусвідомлено. І саме тут стає важливою близькість між людьми. Якщо ми близькі, то добре знаємо один одного, знаємо, що кому подобається, що в кого виходить краще, хто в якій галузі краще розуміється. Тоді ми без обговорення делегуємо йому для запам’ятовування всю нову інформацію на певну тему. Звичайно, при цьому необхідно, щоб і сама людина, а не лише оточуючі, брала на себе відповідальність за цю сферу, чи то технічне обслуговування машини, чи зберігання документів. В іншому випадку має сенс все ж таки обговорити хто що запам’ятовує)
«Коли кожна людина бере на себе визнану групою відповідальність за конкретні завдання та факти, то більш висока ефективність є неминучою, – стверджує Вегнер. – Кожна галузь знань управляється меншістю, здатною до цього, і відповідальність за ці галузі зберігається у часі, а не епізодично обумовлюється обставинами».
За Вегнером, саме втрата цього типу спільної пам’яті, закриття доступу до великого сховища даних свого партнера і робить розлучення таким болючим навіть для людей, які вже давно й остаточно розлюбили один одного, та які вже не бачать перед собою спільного майбутнього. Адже їх все одно пов’язує спільне минуле та сьогодення. Причому не лише події класні, неординарні та яскраві. Людей пов’язує загальне повсякденне – мільйон дрібних, непомітних та рутинних речей, які раніше вирішувалися іншим партнером або разом. Можливо, тому люди, які переживають розлучення, часто говорять про нього як про «втрату частини себе». Їм доведеться заново вибудувати цю «втрачену» частину. І в неї входить не тільки освоєння того, де і як оплачується комуналка, як встановлюється Windows, які ліки і в яких ситуаціях застосовуються тощо. Їм належить навчитися у всіх ситуаціях – як великих, так і маленьких – розраховувати лише на себе.
Дізнатися, з якими питаннями я працюю, можна тут.
Теги: відповідальність, переживання розлучення, розлучення, розрив відносин, сім'я, сімейна психологія, сімейні відносини Рубрики: Про відносини
