Nulla vehicula fermentum nulla, a lobortis nisl vestibulum vel. Phasellus eget velit at.
Call us:
1-800-123-4567
Send an email:
monica.wayne@example.com
Як оточуючі з кількох фактів про нас, начебто навіть правдивих, створюють грандіозні історії, які не мають нічого спільного з реальністю? Чому сусіди / знайомі / родичі часто знають про нас («абсолютно точно»!) те, чого немає і близько? Коротше, як з’являються чутки?
Усіх нас іноді «розводять». Навіть найрозумніших і найкмітливіших з нас. Чому ми ведемося на слогани та реклами та купуємо товари та послуги, що нам не потрібні (або шкідливі)? Чому ми розуміємо, що помилилися, часто лише «пост-фактум», коли змінити своє рішення, а разом з ним і його наслідки, вже неможливо? Напрошуються епітети «тупиця», «дурень/дура», «простофіля»… Однак не поспішайте з висновками.
Знаєте, хто найбільше бреше своїм дітям? Найлюблячі батьки. Неймовірно сильно люблячи, вони намагаються захистити своїх дітей від болісних переживань та душевних страждань і саме тому приховують від них правду… Надаючи цим «ведмежу послугу».
Зараз, коли лише рідкісні екземпляри, підключені до Інтернету, не викладають фото у своїх аккаунтах у соцмережах, коли «всі дівчатка фарбуються яскраво навіть вранці, адже невідомо, коли і де захочеться сфотографуватися для Інстаграм» (за словами відомого візажиста), є необхідність подивитися критично на потребу сучасних людей повідомити весь світ про те, як вони виглядають, що роблять, де знаходяться, чим харчуються і як проводять свій час. Ні, ця стаття не про злочинців і не про податкових інспекторів, які можуть скористатися інформацією, викладеною довірливими Інтернет-користувачами, у своїх, можливо, підступних цілях. Хоча цю небезпеку також необхідно враховувати. Це стаття про психологічне коріння такого повального «інтернет-ексгібіціонізму».