Nulla vehicula fermentum nulla, a lobortis nisl vestibulum vel. Phasellus eget velit at.
Call us:
1-800-123-4567
Send an email:
monica.wayne@example.com
Скільки б разів я не збиралася не підбивати жодних підсумків року, це не виходить ніколи. Ну, час просто такий, час «між», час переходу.
У такі між-часи самі по собі просяться якісь зв’язки, роздуми про те, що було, і загадування того, що буде.
Будь-яка наша вразливість може стати нашою суперсилою.
В принципі мене можна назвати тривожною людиною. І тут, за великим рахунком, неважливо, чому так вийшло. Чи індивідуальні особливості нервової системи, чи життєвий досвід… яка різниця? Факт залишається фактом: «Я довіряю Всесвіту і розслабляюся … Він мене любить … Будь що буде … Оммммм …» – точно не про мене.
Якийсь час думаю ось над чим.
Коли ми розпочинаємо нову справу, реалізуємо нову ідею, наприклад, відкрити ательє, ми докладаємо певні зусилля і дивимося на перші результати. Зрозуміло, ми не думаємо, що одразу так раз і заробимо мільйон. Ми дивимося на інше – на реакції простору на нашу ідею: чи вдається знайти приміщення в оренду, персонал, виробників тканин тощо. Знову ж таки зворотний зв’язок від знайомих є важливим. Всі ці «реакції простору» сприймаються як маркери нашої ідеї, знаки.
Ось начебто вирішив (ла) щось робити – худнути, почати книгу, більше уваги приділяти сім’ї / собі / роботі і т.д. – і не робиш. Чому? Лінь? Чи щось міняти страшно? Не завжди. Буває, що ми знеструмлюємо власні устремління тим, як ми про них думаємо.