25.06.2020 · Olga Kliapets ·
З дітьми не розлучаються
Розлучення – складний час. Адаптуватись до нового життя дуже непросто. Особливо для дітей. Адже вони не завжди навіть можуть зрозуміти причини того, що відбувається…Та й саме усвідомлення того, що від них, по суті, нічого не залежить, теж саме по собі те ще випробування… Звичний життєвий світ летить у тартарари, попереду незрозуміле майбутнє, і яким тепер стане життя, абсолютно незрозуміло.
Але ж так буває. І з цим нічого не вдієш. Життя – штука непроста… Що ми, дорослі, можемо зробити, то це постаратися полегшити цей період для своїх дітей. Адже не обов’язково розлучення батьків закінчується травмою для дитини. Багато що, звичайно, залежить від вікових і особистісних її особливостей, але все ж таки вирішальний фактор — це поведінка батьків по відношенню один до одного і до неї самої в цей час. Якщо вони нескінченно сваряться при дитині, з’ясовують хто що має робити, «перетягують» її як канат у різні боки, маніпулюють нею, прагнучи виглядати «добренькими» в її очах, якщо з піною біля рота говорять про іншого гидоту, — тоді так, без варіантів, – травма забезпечена.
Зрозуміло, що якщо обоє батьків зрілі люди, які усвідомлюють свою відповідальність і зобов’язання перед дітьми, вони або взагалі так не поводяться, або дуже швидко «беруть себе в руки». Але так, на жаль, буває досить рідко. Набагато частіше, як мінімум, когось одного «несе». Накопичені образи і агресивність захльостують і не залишають шансу включити розум, претензії висловлюються без оглядки, чи чують все це діти, часто в неприпустимих формах і висловлюваннях, а діти… ну, що ж, повинні ж вони знати зрештою правду про цю сволоту, що є їх батьком/матір’ю виключно внаслідок помилки!
Якщо «несе» Вас, зупиніться прямо зараз. Вдихніть і видихніть. Ви несете зобов’язання перед дітьми. І так буде завжди. З ким би у шлюбі Ви не перебували. Що б Ви не відчували і як би погано Вам не було, діти тут ні до чого. Усвідомте це. І вирішіть, нарешті, не завдавати їм зайвих страждань та болю.
Якщо «несе» Вашого колишнього чоловіка/колишню дружину, Вам доведеться з ним/нею про це поговорити. Вдавати, що це тільки його/її відповідальність, — не найкращий варіант. Не найкращий для Ваших спільних дітей. Ви повинні докласти зусиль та захистити їх.
Зрозуміло, що говорити із партнером Вам буде непросто. Але без цього аж ніяк. Справа в тому, що, незважаючи на розлучення, ви все одно залишаєтесь партнерами один одному. Партнерами з батьківства. Прийміть це самі та донесіть цю думку до партнера. Саме від ваших спільних дій залежить психологічне здоров’я та благополуччя дітей. Тому необхідно хоча б у їхній присутності поводитись один з одним з повагою та готовністю співпрацювати для їхнього блага.
Вирішуючи щось про майбутнє дітей (місце проживання, організація функціонування, здійснення турботи тощо) в цей складний період, навантажений емоціями та переживаннями, вам обом буде дуже легко заплутатися і прийняти те, що здається правильним, і чого хочеться для себе, за те, що є правильним та необхідним дітям. І, значить, вам обом доведеться постійно докладати зусилля, щоб відокремлювати одне від одного. Як це робити? Правильно – спочатку потрібно разом розібратися, що ви хочете для ваших спільних дітей у майбутньому. Уявіть своїх дітей у майбутньому. Якими ви хочете, щоб вони стали? Впевненими в собі, життєстійкими, цілеспрямованими та здатними вирішувати свої проблеми? Або невпевненими, тривожними людьми, що не розуміють толком, що їм потрібно, пасують перед найменшими труднощами, які встають на життєвому шляху? Уявіть образи майбутніх дітей дуже детально і обговоріть їх разом з партнером.
Назвіть якось ці образи, щоб можна було за необхідності використовувати назви як шифр, зрозумілий лише вам обом. Наприклад «Марійка+» та «Марійка-». Тепер образ «Марійка+» стане еталоном, «прикладаючи» до якого власні дії, слова та рішення можна зрозуміти, чи сприяють вони його втіленню в життя. Він може стати вашою з партнером спільною метою, об’єднати в зусиллях, і, незважаючи на всі розбіжності, зосередитись на майбутньому дитини, а не на сварках. За такого підходу цілком ймовірно, що й віч-на-віч вийде спілкуватися один з одним у ключі взаємоповаги та співробітництва.
Безумовно, це дуже непросто, і, можливо, час від часу хтось із вас «оступатиметься» і «слизатиме» у сварки та крик. Це не катастрофа. Якщо, звичайно, Ви вчасно гальмуєте. Або допомагаєте партнеру загальмувати. Запитайте його (або себе) прямо у поточній сварці: «Марійка+» чи «Марійка-»? Те, що зараз відбувається, ким допомагає нашій дитині стати у майбутньому? Така зупинка допоможе «включити голову» та повернутися до реалізації наміру, сформульованого вами обома раніше.
Якщо ж Вам ніяк не вдається достукатися до партнера, і він продовжує поводитися бездумно, доведеться це прийняти. Ви зробили все, що могли. Кожен із нас може відповідати лише за власну поведінку… І все одно, як би важко Вам не було, не поводьтеся так само. Пам’ятайте, що «навіть трішечки, чайна ложечка, це вже добре»… Не робіть Вашим дітям ще гірше. На кону стоїть їхній добробут. Краще обіймайте частіше, і пояснюйте, що тато/мама зараз настільки захоплений/захоплена образами, що просто не може взяти себе в руки.
Будьте також готові до того, що спільні діти «вестимуться» на маніпуляції та підкуп партнера, а Ваших зусиль вони не оцінять. Я знаю, це дуже боляче. Але їх щастя важливіше за Ваші почуття. Важливіше навіть того, чи люблять Вас діти в цю хвилину. Звичайно, слабка втіха, але все ж таки: мине час, і вони виростуть. І тоді зрозуміють усе – і ціну Ваших зусиль, і всіх «фокусів», які зараз викидає Ваш партнер. Думайте про їхнє майбутнє. Все рано чи пізно закінчується. І погане також.
Дізнатися, з якими питаннями я працюю, можна тут.
Теги: дитяча психологія, діти, діти та розлучення, психотравма, розлучення, розлучення батьків, сім'я, сімейна психологія, травма Рубрики: Про дітей та батьків
