01.08.2018 · Olga Kliapets ·
Сенс болю: поранені не дарма
«Все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими» – знайомий афоризм Ніцше? Так, багато хто з нас, переживши страшні події, які не вписуються в розуміння нормальних, життєвих, звичайних, справді стають сильнішими. Іноді саме завдяки таким ударам нарешті усвідомлюється те, що для тебе найважливіше в житті, а що лушпиння, на яке ти витратив купу часу і сил. Які люди – дійсно люди, а які – так, просто… мимо проходили… У подібних «позамежних» подіях загартовуються характер і воля. Розвивається (а в когось тільки формується) здатність діяти всупереч обставинам, що склалися, і власним страхам. Виявляється здатність робити те, що раніше здавалося неможливим. Ми виходимо із них іншими людьми. Не лише тому, що дізнаємося про себе щось, що раніше було невидимим, а й тому, що, долаючи, міняємось. Дуже сильно.
«Після» ніколи не стане таким самим, як «до». Час, звичайно, лікує, але не стирає пам’ять. Шрами залишаться назавжди, і рани, нехай не так гостро, але болітимуть. На жаль… Однак цей біль має дуже важливе значення. Крім того, що він змінив (і продовжує міняти) нас самих, він може міняти і навколишній світ.
Б. Колодзін, відомий дослідник психічної травми, говорив про те, що люди, які пережили травму, стають надчутливими до будь-яких маніпуляцій і проявів неповаги до іншої людини – брехні, фальші, агресії, насильства тощо. Така набута «тонкошкірість» дуже заважає їм жити в нашому «нормальному», звичайному світі, з усіма його хутромудрими повідомленнями, іграми, двозначностями, маркетингом і словоблуддям. Вони не можуть почуватися добре з тими, хто безпардонно використовує інших людей для досягнення власних цілей, з тими, для яких «мета виправдовує засоби» та «своя шкура ближча до тіла». І тому часто сильно звужують коло свого спілкування і заглиблюються в себе. Страждають від самотності та шукають причину всередині. Він рекомендував своїм пацієнтам робити протилежне – виходити у світ та змінювати його. Міняти за допомогою свого нового – цього болючого, страшного – досвіду.
Але для початку травму потрібно пережити – тобто прийняти те, що відбулося, віддати належне тому, що зустрілося на життєвому шляху, пробачити себе та інших у тій події. Тільки тоді можна знайти нову внутрішню рівновагу, і почати використовувати отримані через біль знання, відкрити для себе нові можливості та інші перспективи.
«Справжнє фізичне та душевне здоров’я полягає не в тому, щоб відповідати чиїмось нормам чи стандартам, а в тому, щоб дійти згоди із самим собою та реальними фактами свого життя», – пише Б. Колодзін.
Про ще один важливий аспект значення болю для навколишнього світу говорив М. Уайт. Якщо не намагатися забути свої страждання, не намагатися викреслити їх зі своєї історії життя (це все одно неможливо), то ними можна поділитися з іншими і тим самим зробити вагомий внесок у те, щоб більше такого ні з ким ніколи не сталося. Можна стати живим нагадуванням для інших людей.
Думаєте, вони просто ідеалісти? А пам’ятаєте дитячу пісеньку: «..раз – дощечка, два – дощечка, буде драбинка…»? І я пам’ятаю. І думаю, що якщо хоча б одній людині мій досвід може бути корисним і стане сходинкою, то значить, моя рана була недаремною, і біль мій цінний. Як знати, може саме для того, щоб зробити світ чеснішим і добрішим, ми й переживаємо те, що, здається, пережити неможливо? А ви що думаєте з цього приводу?
Дізнатися, з якими питаннями я працюю, можна тут.
Теги: біда, душевний біль, життєвий досвід, погано, подолання, подолання проблеми, посттравматичне зростання, посттравматичний розвиток, психотравма, травма Рубрики: Про життя
