10.03.2018 · Olga Kliapets ·
ЇЖАКИ і ЛЮДИ. Арабські Емірати
Цього разу до вашої уваги пропонуються ІЖАКИ країни, в якій практично немає інакомислення, не існує жовтої преси, до недавнього часу було заборонено Skype, заблоковано Facebook та багато інших сайтів. Отже, як конструюють своє життя араби?
В ОАЕ, як і в будь-якій іншій ісламській країні, основою соціальних норм та головним критерієм прийнятності поведінки є настанови Корану. Звичайно, з часом дещо змінюється і тут, але зовні це ніяк не проявляється: досі в основі індивідуальних «життєвих філософій» кожного араба та кожної арабки лежить вчення Священної Книги. І держава дуже намагається, щоб так воно й залишалося.
Головною життєвою сферою тут була і лишається сім’я, і сімейні цінності – у пріоритеті. Як і в інших народів, чиї предки кочували, до сімейного кола входять не тільки найближчі родичі – дружина, діти, батьки, а й дуже далекі. Старше покоління – в пошані, думка старих людей – вирішальна з будь-яких питань, а діти в сім’ї – ознака її благополуччя. Все, що пов’язане з родичами, – не терпить поспіху та суєти: заради них відставляються будь-які справи, і спілкуванню з ними присвячується цілий день.
Діти, що виростають, не мають проблеми професійного самовизначення: в ОАЕ існує лише 3 прийнятні для своїх громадян варіанти роботи. Це державна служба (сфера, в яку приїжджі просто не допускаються), кураторство іноземного бізнесу (тільки під яким іноземці тут можуть вести бізнес) та власна справа (яка найчастіше продовжує сімейну). За бажання всі ці варіанти можна поєднувати. Дохід у будь-якому випадку буде непоганим. В принципі, можна і взагалі не працювати – це не особливо засуджується. Головне – бути добрим мусульманином, а добрий мусульманин виконує релігійні ритуали, шанує старших, одружується і заводить дітей. Ну а гроші – не проблема: родичі цілком гідно можуть утримувати. Та й держава виплачує близько 2 000 $ своїм безробітним громадянам.
Незважаючи на те, що зовні порушення традицій тут є немислимим, багато вимог шаріату поступово втрачають свою обов’язковість і тотальну невідворотність. Однак зберігається вимога відповідати їм зовні. Закрив питання «що скаже мулла і старші» – і імпровізуй. І жінки тут давно можуть здобувати освіту, нарівні з чоловіками. Однак, виходячи заміж, вони повинні відмовлятися від кар’єри – відчуваючи глибоку повагу до жінок, араби бачать їх виключно в ролі хранительок домашнього вогнища. Тому заміжні жінки застосовують отримані в університетах знання вдома і нарівні з чоловіками беруть участь у прийнятті важливих рішень, пов’язаних із роботою чоловіка, стаючи таким чином «домашніми радниками» (а то й «сірими кардиналами»). Головне, щоб йому та іншим здавалося, що чоловік – голова, а вона – мовчазна тінь, здатна лише на вибір страв до обіду та витирання дитячих соплів. Дуже схоже на російське прислів’я з приводу «голови» та «шиї», чи не так?
Якщо ж арабка хоче працювати «у відкриту» та будувати власну кар’єру, то, здобувши освіту, їй доводиться переїжджати в іншу країну – подалі від соціального засудження. Те саме відбувається, якщо жінка вирішує вийти заміж за невірного. Але, правду сказати, подібне відбувається дуже рідко: самим арабським жінкам це здається просто ненормальним. Як і писав Мішель Фуко в 1976:
«Влада всюдисуща; не тому, що вона охоплює все, але тому, що вона йде звідусіль».
А ось араби-чоловіки із задоволенням одружуються з європейками і оточуючі не засуджують такий вибір: чоловікові можна взяти невірну за дружину, якщо вона після цього прийме іслам. Це навіть вигідно – адже за таку наречену не потрібно платити її родичам калим (який, до речі, може досягати і сотень тисяч доларів за арабку), і, оскільки дружина-європейка ніколи не отримає громадянства, то у разі розлучення не зможе претендувати ні на що із майна. З дружиною-арабкою так не вийде…
Рішення про укладання шлюбу приймається сім’єю нареченого, але наречена вільна відмовитися. Звичайно, якщо старші у її сім’ї погодяться з висунутими аргументами. У разі згоди обов’язково складається шлюбний контракт (так що ця «фінансова страховка» – зовсім не досягнення західноєвропейської культури). У цьому контракті представники обох сімей прагнуть максимально врахувати інтереси своїх родичів – адже потім нічого змінити неможливо.
Після заміжжя, всупереч поширеній думці, дрес-код арабської жінки не змінюється, і вона може носити будь-що – навіть коротенькі шорти та міні-спідниці. Але лише вдома. Виходячи ж «на люди», зверху необхідно надіти чорну накидку до п’ят і обов’язково закрити обличчя. І бажано бути при цьому з чоловіком чи з кимось із старших родичів.
Багатоженство хоч і дозволене законом, зараз не дуже поширене. Справа в тому, що Коран вимагає рівного ставлення до всіх дружин: і в сенсі кохання, і в сенсі матеріального забезпечення. А забезпечувати дружин треба добре – кожна дружина має бути задоволена. Інакше може й розлучення вимагати. Недостатність забезпечення та зрада чоловіка – єдині причини, через які арабка може вимагати розлучення. При цьому достатність та недостатність у цифрах ніде не прописані, і мулла орієнтується виключно на суб’єктивну оцінку дружини – вистачає чи не вистачає їй грошей. Так араби-чоловіки, які ніби вільні розлучатися, коли захочуть, і для цього повинні просто триразово вимовити фразу «Я з тобою розлучаюся» без жодного пояснення причин свого рішення, насправді виявляються «припертими до стінки» – страшна ганьба, якщо мулла подумає про тебе як про неповноцінного чоловіка. Причому ганьба не лише особиста, це ганьба для всього роду. Так що багатоженство тут – привілей дуже заможних людей. А розлучення вкрай рідкісні.
Розширена сім’я у всіх ситуаціях підтримує кожного свого члена (якщо він поводиться в рамках пристойності, звісно). Бракує грошей – будь ласка, допомогти з роботою – не питання, навчити нерозумну дружину/чоловіка – обов’язково. Підтримка родичів в Еміратах настільки сильна і обов’язкова, що й мови бути не може про те, щоб хтось перебував під опікою держави: тут немає ні дитячих садків, ні будинків для людей похилого віку. Та й у лікарнях люди лежать, тільки якщо їхній стан потребує цілодобового медичного контролю. А потім одразу додому. Де дбати будуть рідні та близькі. Тут до сих пір звичайним явищем є одруження на вдові померлого брата: адже хтось має стати годувальником і забезпечувати її і дітей. Держава ж може взяти на себе турботу, тільки якщо людина самотня – чого тут просто не буває.
Ось такі вони, ЇЖАКИ по-арабськи. Люди тут ніколи не почуваються самотніми, але за це розплачуються обмеженням свободи вибору.
Дізнатися, з якими питаннями я працюю, можна тут.
Теги: конструювання життя, норми, норми життя, ОАЕ, прийнятно, соціальні норми, суспільна думка, успішність Рубрики: Про життя
