06.04.2024 · Olga Kliapets ·
Про сепарацію підлітків
Основне, як ми, батьки, можемо допомогти своїм дітям у сепарації – це не лізти))
Відома психоаналітики Н.Мак-Вільямс пише: «Прагнення до незалежності – таке ж первинне і потужне, як і прагнення до залежності.»
Цілком з нею згодна.
Прийде час і дитина сама захоче відсунутися.
Підліток легко йде на сепарацію, якщо впевнений у доступності батьків – у тому, що в разі потреби він завжди може присунутись знову і «погрітися». Впевнений, що йому не відмовить, не скажуть: «Ти ж вже доросла, як не соромно», або «Мені було так погано без тебе».
А, погрівшись, він знову може віддалитися – і тут матері чи батькові важливо не впадати в образу: «Як ти можеш так зі мною?», на сполох: «Ти ж пропадеш без мене!».
Навпаки, підтримувати самостійність дитини: «Тю, звісно, ти зможеш! А я, якщо що, допоможу». І продовжувати залишатися доступним.
Просто не треба нічому заважати.
Не треба спеціально дитину відштовхувати. Всі ці «на благо» насправді взагалі не на благо. «Мати має бути поруч, щоб від неї можна було піти» (Ерна Фурман).
І зайнятість ще важлива. Дуже важлива материнська зайнятість, разом із материнською лінню)).
Коли в тебе багато всякого різного життя, коли вільного часу залишається так мало, – та й сили ж не безмежні, на жаль – то тобі хочеш-не хочеш доводиться дуже ретельно підходити до питання, куди ти його і їх (час і сили) витрачаєш .
Мені здається, що коли дитина вже підліток, дуже корисно (і для неї, і для себе) надати їй можливість вирішувати багато питань. Ось усе некритичне віддати. Поступово, звісно.
Це вивільняє стільки часу та сил для себе – просто фантастика! Можна навіть знову почати ходити на дискотеки)
Звісно, це не завжди легко. Мені ось, наприклад, складно було перестати втручатися у питання зовнішнього вигляду моєї доньки, і в школі, зокрема (який мені не дуже подобається). Але потім я подумала, що якщо вчителям щось не ок, то нехай вони самі якось вирішують це питання.
Зрештою, саме так і формується самостійність та відповідальність – у досвіді прийняття рішень та вигрібання їх наслідків.
Виявилося, щоправда, що вигрібати нічого й не треба: у швейцарських школах не те, що шкільної форми, навіть дрес-кодів ніяких немає, тут вчителям «по барабану» манікюри, пірсинги, кольори волосся учнів тощо (та вони самі все в пірсингах, татухах і з рожевим волоссям)).
Так і живемо – я, що купує собі на дискотеки рожеві сукні з паєтками, і вона, вся в чорному та з чорними нігтями) Що ж)))
Дізнатись, з якими питаннями я працюю, можна тут.
Теги: батьки і діти, допомогти підлітку, конфлікти з підлітком, підлітки, підлітковий вік, психологія підлітка Рубрики: Про дітей та батьків
