14.09.2023 · Olga Kliapets ·

Про «словами через рот» та прохання

Особисто я не завжди можу озвучити іншій людині своє прохання. Нагадаю: це я (!) – та, яка завжди всім каже: «Гей, давай-но словами через рот!», «Ясність і прозорість – наше все» тощо. Дуже сама собі дивувалася і все намагалася зрозуміти, де ж собака порився:)

Так ось. Прохання для мене – це коли інша людина – та, кого просять – може сказати «ні». Не в сенсі, що вона має можливість (типу, говорити вміє і рот у цей час не зайнятий), і не в сенсі, що вона сама собі дозволяє (не про неї ніби мова зараз, взагалі))), а в сенсі, що я не чекаю від неї виконання того, про що прошу – для мене в цій ситуації адресат мого прохання вправі сам вирішувати чи виконувати її. Тобто я настільки беззастережно приймаю його право сказати мені «ні», що воно мене не обурює, не ображає, не злить тощо.

Я вільна: я прошу, бо так захотіла. Могла попросити іншу людину. Могла найняти когось за гроші. Могла зробити сама. Але обрала саме цей варіант вирішення свого питання – попросити саме цього адресата прохання.

Він вільний: може відповісти як завгодно. Хоче – погоджується та виконує моє прохання, хоче – відмовляється і йде спокійно далі, не чекаючи жодних наслідків своєї відмови.

Скаже «так»- супер! Я буду дуже вдячна. Але це не зробить мене зобов’язаною виконати якесь його прохання у відповідь. Скаже «ні» – дуже шкода, мені доведеться пошукати інші варіанти вирішення свого питання, але його «ні» зовсім не вплине на наші стосунки – інший нічого мені не винен.

Саме так я розумію суть прохання однієї людини до іншої – як місце для вільного волевиявлення двох людей (про всяк випадок, підкреслю: це так для мене – у моєму світі). І, виходить, що коли я когось про щось прошу, то я тим самим приймаю і легалізую його свободу мені відмовити.

І тоді, логічно, я не можу попросити про щось того, хто, на мою думку, не може, не має права сказати «ні» – коли він повинен, коли прохання входить до його обов’язків (згідно юридичним законам, громадським договорам чи з його іншим, більш раннім волевиявленням, навіть висловленим усно).

Наприклад, я не проситиму людину, чиї послуги я проплатила, щоб вона таки їх надала. Або навіть ще не проплатила, але вона вже пообіцяла взятися – домовленість існує, і я, розраховуючи на неї, не шукаю іншого фахівця для надання цих послуг для мене.

Не проситиму мою дитину виконати домашнє завдання. Це її обов’язок, вона має його виконувати. Ну чи не виконувати. Але тоді відповідати за невиконання своїх обов’язків.

Не проситиму свого партнера здійснювати нашу з ним спільну домашню роботу з облаштування побуту. Дорослі люди розуміють, що не феї миють посуд та прибирають будинок. Це робиться чиїмись руками і в рамках чийогось часу.

Не проситиму педагога відповідати за безпеку моєї дитини під час її знаходження в школі. Це, навіть якщо не було обговорено вголос, є частиною суспільного договору між батьками і таким соціальним інститутом як школа. Хоча й юридично це закріплено.

Не проситиму батька своїх дітей реалізовувати спільні батьківські обов’язки. Тому що всі вони, за винятком народжувати та годувати грудьми, саме спільні: 50 на 50. І якщо один із батьків їх не виконує, то робить це усвідомлено, свідомо скидаючи їх на іншого.

У всіх таких ситуаціях я не можу просити.

Попросити тут – це означає для мене прийняти таку зручну іншій людині безвідповідально-споживацьку позицію. Попросити тут – значить внутрішньо погодитися з нею, капітулювавши перед цим його бажанням жити за чийсь (в даному випадку – мій) рахунок.

Я можу лише вимагати виконання людиною своїх обов’язків – тихо чи голосно, інтелігентно або з матюками, спокійно чи агресивно – але саме вимагати. Ну чи не вимагати, мовчки залишивши її наодинці з наслідками її безвідповідальності: втрачених (недоотриманих) грошей, поганих позначок, втраченої довіри, зіпсованих стосунків тощо.

Можливо, саме наслідки стануть тим стимулом, завдяки якому ситуація надалі зміниться. А може, ні. У будь-якому випадку я поважаю право іншої людини виконувати чи не виконувати свої обов’язки. І не збираюся їх з нього знімати, перетворюючи на можливість. Навіть якщо це б’є по мені.

Дізнатись, з якими питаннями я працюю, можна тут.

Теги: батьки і діти, взаємоповага, відносини, відповідальність, сім'я, сімейна психологія, сімейні відносини, ясність Рубрики: Про відносини