25.09.2022 · Olga Kliapets ·

Не вигорати

Знайома тут, дізнавшись, що я психолог і працюю зараз із біженцями, запитала, що допомагає мені не вигорати. Особливо з огляду на те, які історії можна почути від людей, які втекли від війни, часто під обстрілами, часто з окупованих територій.

Класне питання для мене – таке питання, завдяки якому стає видимим те, що до нього не помічалося. Я ж психолог, який практикує в наративному підході)

Отже, що?

По-перше, я відпочиваю.

Навіть коли багато запитів на допомогу, я завжди тримаю у фокусі уваги саму себе і не беруся до роботи, якщо розумію, що це вже буде понад мої можливості. Я дозволяю собі відпочивати, не відчуваючи провини перед тими, кому відмовляю (щоправда, у цьому випадку завжди пропоную контакти іншого фахівця). Я маю чітко визначені вихідні дні і не працюю в них за жодних обставин.

Це, до речі, моє досягнення. Колись раніше я не відчувала свою «батарейку» і бралася за роботу завжди, забуваючи часом і про потреби своїх дітей, і свої власні. Тепер я навчилася зупинятися. Я точно знаю, що термін «не в ресурсі» — не вигадка для анекдотів, і що стан відсутності ресурсів набагато простіше не допустити, профілактуючи виснаження, ніж потім збирати себе з шматків.

По-друге, я допитлива. У мене надзвичайно цікава робота. Немає однакових людей, ситуацій та переживань. Навіть у разі дуже схожих обставин болю та страждання, ми, люди, завжди відповідаємо на них по-різному, і тому історії виживання, справляння з труднощами, подолання завжди зовсім різні. Мені ніколи не буває нудно. Мені завжди цікаво розмовляти з кожною людиною і кожну сесію: я дійсно хочу розпитати її про те, як їй вдалося в таких умовах упоратися, я справді захоплююсь кожним, хто примудряється переживати війну.

Ви не уявляєте, наскільки цікавим є внутрішній світ! Це крутіше, ніж космос! (для мене, принаймні)

Третє. Я вірю (і, як наслідок, активно практикую)) рівність. Не тільки клієнт може помовчати, попити водички, взяти паузу, пожувати, якщо забракло часу до нашої зустрічі, а й я.

Я ж не робот, а жива людина. І залишаю за собою право бути живою і в роботі – одягатися як мені комфортно, вести себе як вважаю за потрібне, реалізовувати себе таку, яка я є, тощо. І потягувати чай, якщо змерзла)

Четверте. Я не гуру, не чарівниця-провидиця, і навіть не експерт з життя людей – кожного з тих, хто до мене звертається. У мене в руках немає тієї самої єдиної істини, яка може вирішити всі проблеми людини і зробити її щасливою. Коли я нарешті це прийняла, – разом з тим фактом, що я не можу допомогти кожному і в кожній ситуації, як би мені цього не хотілося, мені стало відчутно легше.

Я експерт лише з задавання питань, роздуми про які можуть просунути мого клієнта в бажаний ним бік. Але не обов’язково, тільки якщо він сам захоче подумати над ними і просунутися. Він вільний у своїх виборах. І я їх поважаю.

Звідси, з цієї поваги до мого клієнта з’являється п’яте «чому я не вигораю». Буває, я не знаю куди рушити і про що запитати клієнта, щоб це було корисним для нього та сприяло досягненню його мети. Знову ж таки згадуємо про рівність обставин)) Я жива і можу чогось не бачити, десь «підвисати» тощо. У цій ситуації я не вириваю собі волосся на голові, а звертаюся до клієнта за порадою. Запитую прямо і прозоро – словами через рот, як я люблю – «як тобі здається, куди нам варто рушити далі?»

Тому що для мене, насправді, у моїй роботі немає терапевта та пацієнта, цілителя та хворого, майстра та поламаного.

Є зустріч двох людей, які можуть стати чи не стати напарниками.

Я не веду, я йду поряд.

Дізнатися, з якими питаннями я працюю, можна тут.

Теги: вигорання, емоційне вигоряння, наративна психологія, наративний практик, наративні психологи, психологічна допомога біженцям, робота з біженцями, робота психолога, травма війни Рубрики: Про психологію і психологів