23.02.2020 · Olga Kliapets ·

Про зовсім не смішне

Іноді запити клієнтів ставлять мене в глухий кут. Наприклад, ось такий (з дозволу клієнтки) – Ви могли б допомогти мені розвинути почуття гумору?

Після хвилинної паузи («ееее..»), згадую: треба ж прояснити, що людина має на увазі!

На те вона і є, первинна консультація, зрештою – не тільки для знайомства, а й для оцінювання моєї готовності (спеціалізації, кваліфікації та бажання) працювати з її питанням!

Починаю розпитувати. Клієнтка каже: «Я дуже уразлива. І хочу, щоб жарти чоловіка мене не ображали… Адже він просто жартує… Каже, наприклад: «Катись сюди, Колобок!» (я трохи поповніла в порівнянні з вагою, з якою виходила заміж). Або «що, у вашому селі такого не було?» (я не киянка, приїхала сюди вчитись із обласного центру), ну і тому подібне – про мою освіту («переосвічена»), про те, що люблю читати книги («начиталася чужих думок – своєї голови немає»), про моїх батьків… та багато про що.. Ось я і хочу якось розвинути своє почуття гумору. Адже це тільки жарти… А я, замість того, щоб теж посміятися, потім плачу… У ванній. Йому намагаюся не показати… Але все ж… ».

Так, тепер зрозуміло, чому потрібно розвинути почуття гумору. Чи, може, все ж таки не потрібно? Може, не у ньому проблема?

Досить часто люди тролять один одного, і вважають це непоганим проведенням часу. І вдома, і на роботі, і з друзями, і у мережі. Така ось безневинна розвага. Якщо «безневинна», звісно, ​​і всім у цьому добре, все добре. Ви ж згодні, що бувають їдкі, болючі жарти? І зовсім не обов’язково той, кого «зачепило», – людина без почуття гумору, яка «жартів не розуміє». Можливо, сам жарт поганий. Можливо, Ви порушили чужий простір, її особисті межі. І не помітили цього. Чи помітили?

Так, легкий дружній стьоб – відмінне проведення часу. З одним дуже важливим АЛЕ. Якщо жарти нікого не ранять, не зачіпають нічию гідність. Якщо сміються РАЗОМ з іншими, а не НАД іншими.

Любите потролити когось? Запитайте себе: «Якби ця сама фраза була сказана іншим, серйозним тоном, – вона могла б зачепити цю людину?». Якщо так – це поганий жарт, вибачтеся і не жартуйте так більше. А якщо все ж таки дуже хочеться так пожартувати, задайте собі інші питання: «За що я злюся на цю людину? Може, я їй в чомусь заздрю? За щось хочу помститися? Чим вона мені не подобається? Чому мені хочеться принизити її, «зачепити», заподіяти страждання?».

Ці злі жарти – один із варіантів прихованої агресії. Коли можна когось «вкусити» і не нести за це жодної відповідальності. Навіть якщо людина не засміється у відповідь і сміливо, відкрито проявить свої почуття, сказавши щось на кшталт: «Гей, мені прикро, блін!» (а люди часто вірять у те, що проявити їх – значить, зізнатися у своїй слабкості, і приховують, що їх «зачепило»), можна сказати: «Та це ж жарт був! Ти що, всерйоз це сприйняв(ла)? Я ж просто пожартував(а!)». І все. Жодних проблем. Якщо, звичайно, переживання іншого для Вас не є проблемою. А йому ж і крити буде нічим – є лише жарт, який він прийняв близько до серця. Образився, бо образливий, мабуть. Або тому, що без почуття гумору. Але аж ніяк не через Вас, жартівника, і Вашого «безневинного» жарту. Якщо добре постаратися, ображений може ще й ідіотом почуватися. Ще й вибачиться перед Вами за необґрунтований наїзд. Чудово, правда? Так, якщо Ви не зацікавлені в тому, щоб цій людині було добре, якщо Вам не потрібні хороші стосунки з нею, якщо Вам «плювати» на її почуття, і якщо найголовніше для Вас – «повіджиматися» на інших, піднявши власну самооцінку за чийсь рахунок.

Адже якщо основний ефект жарту – знецінювання іншого, то в акті жартування точно немає нічого дружнього. Це саме напад. Тонке емоційне насильство. Пов’язане з тим, що Ви не вмієте (чи боїтеся?) відкрито виявляти свої почуття (гнів, образу тощо) щодо іншої людини, і тому виражаєте їх такими хитромудрими прихованими способами. Непогано б у цьому зізнаватись. Хоча б самому собі.

Поспостерігайте за собою. Якщо найчастішою темою Ваших жартів взагалі є критика інших людей – ооо, у Вас великі проблеми. Насамперед, із самооцінкою, із впевненістю в собі, із самоповагою та самоприйняттям. Ну і у взаємовідносинах з іншими, звісно. Але вже як наслідок. Причому наслідок, що витікає зовсім не з того, що оточуючі всі дурні та ідіоти, позбавлені почуття гумору, а Ви – єдиний, хто все бачить правильно. Хочете залишитися в гордій самоті? Продовжуйте в тому ж дусі. А якщо не хочете – доведеться думати про почуття інших людей.

Тому що будь-які близькі відносини ґрунтуються на взаємній повазі та психологічній близькості. Це не виключає конфлікти. Але вони, по-перше, відкриті («я сержуся на тебе, тому що…»), а, по-друге, припускають якийсь кодекс допустимого/неприпустимого. Вони не зачіпають почуття гідності іншого. Завдяки чому близькість зберігається. Іноді навіть заглиблюється. Визначтеся, Ви чого для себе хочете?

Ми працюємо з клієнткою і зараз. Вона більше не думає, що має проблеми з почуттям гумору, і вже навчилася непогано відстоювати себе. І не лише у стосунках із чоловіком.

Дізнатися, з якими питаннями я працюю, можна тут.

Теги: відносини, злі жарти, межі, образа, порушення меж, почуття гумору, прихована агресія, самооцінка, сім'я, сімейні відносини, токсичні жарти Рубрики: Про відносини