05.09.2021 · Olga Kliapets ·
Розлучення – це крок далі
Як можна було так помилятися …дцять років?, Куди я, взагалі, дивився/лася?, Про що думав/ла?, Як можна було це не бачити? – ці та інші подібні їм думки відвідують голови людей, які ухвалили рішення про розлучення через ен-нну кількість спільно прожитих років. Начебто розлучення – наслідок зробленої в минулому помилки та тривалого ігнорування її наслідків.
Це, звісно, цілком можливо – ми, зрештою, не боги, які можуть все побачити, передбачити і спрогнозувати. Навіть найкращі з нас. Навіть найрозумніші.
Ми просто люди – і на наші рішення часом впливає багато чого: емоції, настанови, тиск оточуючих, соціальні стереотипи, когнітивні спотворення, гормони… Ми люди – і можемо помилитися. Це нормально для людей. І, отже, і для вас також.
Але є й інша причина різкої «зміни життєвого курсу» – люди змінюються з часом. Це ілюзія, що, стаючи дорослою і якось сформувавшись, людина «консервується» – покривається хітиновою оболонкою і залишається такою, якою виросла, назавжди.
Люди змінюються. Я як фахівець зі створення простору та умов для змін точно це знаю. Змінюються. Але, на жаль, не завжди на краще (що б ми не вкладали в це слово).
Хочемо ми того чи ні, життя залишає на нас відбитки, ми проживаємо його, інтерпретуючи події, перетворюємо їх на свій життєвий досвід, і так – трансформуємось. Ми змінюємося у відповідь на те, що дає нам життя. Щодня та щорічно – завжди. І, отже, можна не лише «не зійтися характерами» спочатку. Можна ще й «розійтися ними» згодом.
Чому це важливо знати? Тому що думки типу «Я що, дурень/дура, бути стільки одруженим/ою з цією людиною і не бачити?!» змушують спочатку ігнорувати відверті дзвіночки «розбіжності характерами»: «Ні-ні! Мені просто здається! Ну не може бути, щоб 16 років разом, і жив/жила із заплющеними очима? Я, напевно, чимось просто сам/а спровокував/ла його/її, взяв/ла і все зіпсував/ла. А потім, коли заплющувати очі вже не є можливим, обрушитися всією міццю почуття сорому на самого/саму себе: «Ну як, як можна було все це не бачити стільки років?! Як можна було бути таким/ою ідіотом/кою?! Я невдаха/невдаха..».
Можна було. Особливо, якщо бачити було нічого. Просто обидва змінилися – і тих людей, які колись розпочали стосунки, більше немає, а тим людям, в яких обидва перетворилися, стало не по дорозі. І все.
І тоді невдача – це залишатися разом далі. Чіплятися за минуле, один за одного, судомно намагаючись повернути все «на кругі своя».
Немає сенсу чинити опір змінам. Немає рації ховати голову в пісок і не дивитися в очі реальності. Розлучення – це просто крок далі, крок уперед. Не розлучитися в такій ситуації – ось помилка, ось невдача.
P.S. Те саме, до речі, стосується роботи. Якщо твоя робота пережила себе у твоєму житті, якщо ти не почуваєшся більше в ній «на своєму місці», йди. І неважливо скільки років ти тут був/ла, чого досяг/ла і які посади були твоїми. Йди далі.
Дізнатися, з якими питаннями я працюю, можна тут.
Теги: вибір, відносини, зміни, розлучення, розрив відносин, сім'я, сімейна психологія, сімейні відносини Рубрики: Про відносини
