22.05.2018 · Olga Kliapets ·
Звіриний інстинкт
Кожен із нас знає вчення Ч. Дарвіна про походження та еволюцію видів. З’явившись у середині 19 століття, воно стрімко захопило людські уми і, міцно влаштувавшись у шкільних підручниках, стало основним фреймом розуміння походження, існування та зміни всієї різноманітності існуючих нині організмів. Не лише особин світу тваринного, а й соціального. Не лише у сфері природи, а й у сфері людських взаємин.
Природний відбір невблаганний, і виживає найсильніший. Хто є найсильнішим? Той, хто краще пристосовується до мінливого середовища і може передати свої «пристосування» нащадкам. Що потрібно, щоб вижити за умов обмежених ресурсів? Щоб хтось інший не вижив. Той, хто слабший і гірше пристосований.
Не думаю, що Дарвін припускав, що вивчення ним козявок-букашок матиме настільки грандіозні наслідки. Що з’являться теорії типу «Віннер-Лузер», що визначають і зараз свідомість більшості людей на різних континентах. Що конкуренція сприйматиметься як єдино вірна стратегія досягнення благополуччя, і почне культивуватися з раннього віку. Що індивідуальний успіх міцно зв’яжеться з необхідністю крокувати по головах з метою отримання доступу до найкращих ресурсів. Проте сталося саме так.
Мало хто знає про те, що всього на кілька десятків років пізніше жив і працював у цьому напрямі інший вчений. Теж досить відомий. Але з робіт на іншу тему. Петро Кропоткін.
Його знають як батька вчення про анархію. І він дійсно критикував поширену тоді (та й зараз) ідею про необхідність існування жорсткої влади, яка за допомогою «твердої руки» та примусу є єдиною можливою та необхідною умовою підтримання порядку в соціальних системах та стримування руйнівних імпульсів особин, які до них входять. П. Кропоткіна проповідував інший варіант суспільного буття – анархію, за якої суспільні відносини та соціальні інститути ґрунтуються на особистій зацікавленості, добровільній злагоді та відповідальності кожного учасника. Як це часто буває, тоді його праці пошматували на уривки, і, вирвавши з контексту, використовували для легітимізації своїх протизаконних дій багато «борців за соціальну справедливість». За фактом лише охочі змінити владу та зайняти своє місце «у корита» з найкращими ресурсами (знов все як зараз, правда?).
Князь Кропоткін виріс у багатій сім’ї і міг дозволити собі займатися улюбленою справою – наукою, не турбуючись про хліб насущний. Він став вченим – географом, істориком, натуралістом – і, як і Дарвін, беручи участь у численних експедиціях, виявив, що дарвінівське положення про боротьбу за існування не є всеосяжною істиною і зовсім не означає, що вижити і розвинутись можна, тільки якщо ти – самий пристосований і найсильніший. Багато видів виживають та еволюціонують за рахунок іншої сили прогресу – взаємної допомоги та солідарності. Вони пристосовуються спільно, а не індивідуально, й для виживання і кращого пристосування розвивають комунікацію між собою.
Закон взаємної допомоги та солідарності, на думку Кропоткіна, є єдиним для всіх, і допомагає вижити видам/спільнотам у довгостроковій перспективі.
І мурахам: кожна з яких настільки мала, що не може протистояти комусь, хто має більший розмір і краще «оснащення» засобами захисту-нападу, наприклад, птахові, але, об’єднавшись, перетворюються на потужну силу. Силу, яка може не тільки забезпечувати сите і безпечне життя кожній мурашці в мурашнику, а й постійно збільшувати кількість мурашників.
І людям: саме завдяки взаємній допомозі та підтримці зникаючі племена (типу бушменів та ескімосів) примудряються століттями протистояти повсюдній експансії озброєних до зубів представників «цивілізованого світу».
І в прикладі з мурахами та птахом, і з племенами та «цивілізацією», очевидно, що сили не рівні. Але факт залишається фактом.
Кропоткін писав, що інстинкт солідарності, як і інші інстинкти, є вродженим і «вимикається» лише у разі нездоров’я. Тільки хворі представники фауни демонструють поведінку, спрямовану задоволення виключно індивідуальних потреб. Ну, ще люди, які мають свободу волі і можуть вибирати, які цілі ставити в пріоритет – загальні чи індивідуальні.
Більшість обирає друге. Люди, які колись об’єдналися у племена, міста, держави саме для полегшення виживання, вважали за краще забути, що вижити і жити добре можна лише разом. Що планета в нас одна. І що діти кожного рано чи пізно пожинатимуть плоди дій усіх. Ми вибудували ілюзії свого особливого індивідуального щастя, яке треба роздобути, незважаючи на тих, кому погано поряд. І дуже хочемо бути тими, хто має доступ до найкращих ресурсів – хто успішний, багатий, і одягнений у брендові речі.
Інстинкт, звичайно, нікуди не подівся – на те він і інстинкт. Інакше б не було сект та різноманітних духовних вчень. Не було б і такої кількості невпевнених у собі людей, які вічно шукають щастя.
Дуже шкода, що ідеї Кропоткіна не набули такого ж масового поширення, як ідеї Дарвіна. Не знаю, чому так сталося. Напевно, затребуване тоді було інше, і саме Дарвіну вдалося потрапити в тренд. А може, князеві просто не вистачило навичок самопрезентації? Знову ж таки, все як зараз…
Хоча, з іншого боку, якби всі підтримували та допомагали один одному, і потреби в психологах, можливо, не було б. І я стала б, напевно, лікарем. Або скульптором.
Антиподом орієнтації на матеріальні цінності зазвичай вважається орієнтація на цінності духовні: братерство, єднання, добро тощо. Однак, беручи до уваги дослідження Кропоткіна, вже й незрозуміло, хто духовніший – тварини чи люди…
Дізнатися, з якими питаннями я працюю, можна тут.
Теги: близькі люди, взаємоповага, взаєморозуміння, відносини, допомога, солідарність, успіх, цінності Рубрики: Про життя
