12.09.2019 · Olga Kliapets ·

Дитячі істерики: пам’ятка для батьків

Судячи з форумів, дитяча істерика – страшний сон для будь-кого з батьків. Це й не дивно. Коли улюблене чадо волає, тупотить ногами, розмахує руками, кидається на підлогу тощо, більшість мам і тат губляться, не знають що робити, переживають жахливий сором, якщо раптом це трапилося на людях, зриваються на дитину, а потім нещадно себе за це гризуть…

Що ж потрібно знати батькам про дитячі істерики?

Перше і найголовніше. Істерика – цілком нормальне явище для дітей молодшого та дошкільного віку. Основною її причиною є емоційна незрілість дитини, внаслідок якої вона не здатна справлятися зі своїми емоціями та почуттями так, як це роблять дорослі. Поки що не здатна. Тільки поки що.

Тому заспокойтеся: з Вами все гаразд, і з Вашою дитиною також!

Друге. Швидкість проходження дітьми цього «істеричного» етапу залежить не лише від особливостей їх нервової системи (помічено, що діти, від природи збудливі, впадають в істерику не лише частіше, а й на довший час). Але ще й від того, як саме ми, дорослі, супроводжуємо своїх дітей під час істерик. Ми можемо допомогти дитині навчитися справлятися зі своїми емоціями. І щоразу роблячи це, ми допомагаємо їй «перерости» істерики.

Третє. Істерика дитини означає, що зараз вона переживає стрес. Зовнішні прояви істерики, що вганяють нас, дорослих, у ступор, насправді позитивні, оскільки сприяють звільненню дитини від стресу – після істерики у неї знижується емоційна напруга і вона нарешті може розслабитися.

АЛЕ. Тільки якщо ми, дорослі, не заважаємо цьому процесу. Не перериваємо грубими фразами типу «Досить вже!», «Замовкни!», «Припини!» тощо. Якщо ми даємо можливість своїй дитині виплакатися і підтримуємо її при цьому, «контейнуючи» її переживання.

Д.МакНамара (автор книги «Відпочинок, гра, зростання: створення свідомості дошкільнят») пише: «Плач – це не біль, але процес, що дозволяє дитині рости цілою і неушкодженою».

Четверте. Велика помилка думати, що істерика – це спосіб маніпулювати Вами і домагатися бажаного. Навіть якщо істерика виникає після Вашого «ні» у відповідь на вимогу дитини щось купити, вона виражає її ставлення до Вашого рішення, її розчарування ним та смуток із цього приводу.

Поважайте її почуття, якою малозначною б не здавалася Вам причина, співпереживайте їм, але стійте на своєму. Так Ви допоможете своєму малюкові зрозуміти, що існують межі прийнятного, і що не всі бажання можуть здійснюватися миттєво. І радійте – Ваша дитина почувається з Вами в безпеці і не боїться показувати свої почуття, а у Вас з’явилася ще одна можливість показати їй свою безумовну любов та прийняття.

П’яте. Часто тригером дитячих істерик є фізичний дискомфорт та емоційне перезбудження. Приберіть ці фактори. Подумайте, чи не була дитина голодна, чи не втомилася вона, чи не перегрілася, не захворіла? Якщо з цим все добре, задумайтеся про емоційне навантаження – чи по плечу Вашому малюку? Занадто багато вражень, шум, гам, мультфільми та комп’ютерні ігри, купа розвиваючих занять – все це, накопичуючись, виснажує психічні ресурси дитини. Введіть чіткий та простий режим дня, уникайте магазинів та галасливих вулиць, «зменшите оберти» у її навчанні, ретельно готуйте її до будь-яких змін у його житті. Адже вам потрібна здорова і щаслива дитина, вірно?

І, нарешті, шосте. Хоч би як Ви намагалися і що б не робили, істерики у дитини все одно можуть траплятися. І це абсолютно не свідчить про Вашу батьківську неспроможність. Якщо все ж таки сумніви в ній з’являються, перечитайте, будь ласка, пункт перший. І розслабтеся. Ви – хороша мама/хороший тато. Скоро Ваше маля переросте цей період і навчиться регулювати свої емоції.

Як же діяти, якщо дитина «увійшла до процесу»?

1.Зберігайте спокій. Знаю, що це нелегко у такій ситуації. Особливо якщо довкола люди. Але це потрібно. Застосовуйте якісь техніки для розслаблення, дихайте, промовляйте мантри та афірмації – робіть будь-що, але не заводьтеся у відповідь. Не зривайтеся на крик, і тим більше не бийте, не шльопайте, не трясіть дитину. Самі розумієте, подібна поведінка зовсім не сприятиме закінченню істерики. Швидше навпаки, розпал пристрастей тільки збільшиться, і дитина, яка і так не може розібратися з тим, що з ним зараз відбувається, отримає нову дозу емоцій.

Якщо істерика відбувається у публічному місці, постарайтеся не звертати уваги на реакції оточуючих – Ваше завдання не сподобатися їм усім, а допомогти своєму улюбленому малюкові. Вирощуйте у собі здоровий пофігізм. А у разі непроханих порад чи закидів, не соромтеся ввічливо, але твердо розставляти «всі крапки над I» і давайте зрозуміти відразу, що саме Ви виховуєте Вашу дитину, і ніхто інший.

2.У жодному разі не залишайте дитини, що істерить, саму, не робіть вигляд що уходите, не погрожуйте віддати чужому дядькові або міліціонеру, як це часто радиться на мамських форумах. Така Ваша реакція лише посіє в дитині страх, але аж ніяк не допоможе їй заспокоїтися. Навпаки, користуючись кожною такою ситуацією, демонструйте дитині, що Ви можете витримувати будь-які її емоції та прояви, що любите її попри все – впевненість у цьому є необхідною базою для її психологічного здоров’я, емоційного в тому числі. Будьте поруч із ним і разом із ним – і душею, і тілом.

3.Присядьте навпочіпки, ласкаво подивіться в очі, обійміть, якщо вийде. Візьміть за руку (або на руки) і вийдіть (винесіть дитину) на свіже повітря або хоча б до іншого приміщення. Не «читайте моралі», не волайте до голосу розуму: «Ти бачила скільки коштує ця лялька?» – це все одно непродуктивно і дитина в цьому стані Вас просто не почує. Взагалі, говоріть якнайменше і тихіше.

4.Коли буря почне стишуватись, можна починати говорити. Приєднайтесь до переживань дитини, покажіть їй, що поважаєте і розумієте її почуття, виразите їх словами. Називання почуттів саме по собі здатне творити дива, адже сприяє розумінню малюком власних емоцій, отже, і розвитку його емоційної регуляції. «Ти засмучена, що я не можу купити цю ляльку? Я розумію, як це сумно. Я бачила, що вона дуже сподобалася. Вона дуже гарна. Мені дуже шкода, але зараз у нас на неї немає грошей».

5.Коли дитина зовсім заспокоїться, обговоріть із нею ситуацію. Розкажіть про свої почуття, про те, як Вам було неприємно і соромно. Але в жодному разі не звинувачуйте її.

Відокремлюйте дитину від її поведінки. З молодшими дітьми добре це робити в жартівливій, ігровій формі: «Ух і Кричалка на тебе напала!». Виробіть разом стратегію на майбутнє, в якій би за дитиною також зберігалася якась активність: «Що ж можна зробити, щоб наступного разу її не підпустити?» У майбутньому з появою перших симптомів нагадуйте про неї.

Якщо істерика сталася з приводу некупленої іграшки, домовтеся з дитиною про якийсь День подарунків, у який Ви будете щось у рамках своїх фінансових можливостей купувати своєму малюкові. Заходячи в інші дні в магазин, нагадуйте, що сьогодні можна тільки подивитися, сфотографувати, помацати, для того, щоб подумати про побачане як один з варіантів бажаного подарунка, але не купити.

Зі старшими дітьми (років з 4-5) можна поговорити про спосіб вирішення проблеми. Запитайте, дивлячись у вічі: це велика проблема, середня чи маленька?

Іноді таке питання, поставлене при появі перших провісників, саме по собі стає профілактикою вибуху емоцій, і істерика просто не настає. Обов’язково дочекайтеся відповіді дитини, а потім разом пошукайте спосіб вирішення проблеми. Навіть якщо проблема оголошена як велика, і неможливо її вирішити просто і швидко, можна хоча б накидати приблизний план і розпочати його виконання.

6.Завершіть неприємну ситуацію якимось ритуалом: рукостисканням, обіймами, поцілунком. Нехай дитина зрозуміє, що ситуація вичерпана, дитина ні перед ким не винна, і Ви її, як і раніше, любите.

7.Обов’язково похваліть себе. Ви дуже хороша мама/хороший тато! Якщо Ви не на дієті, пригостите себе чимось смачненьким)

Дізнатися, з якими питаннями я працюю, можна тут.

Теги: батьки і діти, дитяча істерика, дитяча психологія, діти, дошкільня, емоційне здоров'я, істерики, самоволодіння Рубрики: Про дітей та батьків