21.06.2019 · Olga Kliapets ·

Іноді я не хочу бути психологом

Іноді я не хочу бути психологом. Наприклад, коли мені кажуть: «А чому Ви така сумна?» Або ще варіант – «А чого це Ви так нервуєте? Ви ж ніби психолог!». Начебто психологи ніколи не зляться, не кричать, не сумують, не плачуть. Не лаються з чоловіками/дружинами.

Не втрачають друзів. Не розчаровуються у житті. Не гублять внутрішні опори. Начебто в них немає і не може бути власних психологічних проблем. А якщо вони все ж таки є, то ці психологи – погані фахівці. Щось на кшталт «Якщо самим собі допомогти не можуть, то іншим і поготів».

Так ось ні. Психологи – не супермени та не напівбоги. У нас у житті теж всяке буває. Буває й погано. Буває дуже погано. І якщо ми хороші фахівці, то це означає, що ми розуміємо, що, чому, і яке воно — це «погано». Про що воно та що з ним можна робити. Де закінчується «з цим я можу впоратися сама» (за допомогою професійних знань, безумовно) і починається «мені потрібна допомога». І іноді це розуміння приходить не одразу.

Взагалі, психолог – це для мене зовсім не майстер, який знає всілякі секрети з лагодження психіки, до якого приходять люди з якоюсь поломкою в ній. Для мене психолог – це людина, яка допомагає іншій людині змінити щось у своєму житті так, як вона цього хоче. І мої клієнти для мене – не «зламані». Це неймовірно сміливі, сильні люди, які, хоч би як було їм важко, роблять перший крок — знаходять у собі сили, визнають, що їм погано (а це аж ніяк не просто), і приходять за допомогою.

І я не та, яка їх «ремонтує». Я та, яка допомагає йти. Куди саме людина хоче йти, видно тільки їй самій. А я йду поряд і допомагаю рухатися в той бік, в який їй важливо зараз рухатися.

Все, вже передумала. Буду психологом далі.

Дізнатися, з якими питаннями я працюю, можна тут.

Теги: допомога психолога, почуття, професіоналізм психолога, психолог, психологічна допомога, психологічна проблема, психологічна робота, розпач, супермен Рубрики: Про психологію і психологів